НАЦИОНАЛЬНЫЕ НОВОСТИ

Пласідо Домінго, Нетанія Даврат, Джон Денвер, “Пітер, Пол і Мері”, Гаррі Белафонте … Усіх цих знаменитих музикантів об’єднує те, що з ними в якості продюсера працював Мілтон окуня. Окунь – знакова фігура в шоу-бізнесі. У 1960-і роки він випустив 75 золотих і платинових дисків відомих виконавців – як американських, так з інших країн, у тому числі і Росії. І це не дивно, так як його батько іммігрував до Америки саме з Росії.

У відомому лос-анджелесскомкніжном магазині Book Soup на бульварі Сансет відбулася презентація книги диригента Річарда Спаркса Along the Cherry Lane про Мілтоні Окунєв, на якій був присутній і сам легендарний продюсер. З ним поспілкувалася кореспондент “Голосу Америки” Галина Галкіна.

Мілтон Окунь: (по-російськи) Доброго дня! Сьогодні дуже хороша погода.

Галина Галкіна: Звідки ви знаєте російську?

М.О.: Мій батько приїхав до Америки з Росії – причому один, коли йому було 12 років.Його батько – мій дідусь – іммігрував на рік або два раніше, працював теслею.Цікаво, що, коли мені було 12 років, мій батько не дозволив мені одному проїхати на метро від Брукліна до Манхеттена (сміється). А моя мама приїхала в Америку, коли їй було 15. Вони з батьком були двоюрідними братом і сестрою, знали один одного до переїзду до Америки. Вони одружилися в 1916 році і прожили до 96 років.

Г.Г.: А як ви стали музикантом?

М.О.: Це сталося якось само собою. Я почав грати на піаніно в чотири роки. Моя мама трохи грала, правда, я не думаю, що добре, але вони з батьком точно любили музику. Вони часто ходили на концерти і, бачачи мою тягу до музики, стали брати мене з собою. Незабаром мені найняли вчителя музики, і я став грати по чотири години на день. Але коли мені було чотирнадцять років, я захворів на гепатит, який на той час ще не лікували антибіотиками. Єдиним, що могло полегшити мій стан, був постільний режим. Коли я, одужавши, через два роки сів за фортепіано, то зрозумів, що тепер вже ніколи не зможу грати навіть так, як раніше, і тому не зможу конкурувати з іншими на професійному рівні. Тоді я впав у депресію. Але життя все розставило по своїх місцях.

Г.Г.: Про вашу роботу ходять легенди. Як ви домоглися такого успіху?

М.О.: Мені здається, що я просто опинився в потрібний час у потрібному місці. Я, звичайно, багато працював на самому початку кар’єри – хапався за будь-яку роботу, яка мала відношення до музики, і так одна робота тягнула за собою іншу. Мені дуже пощастило, що фолк-музика стала популярна в мій час, і вона була мені до душі.

Г.Г.: Ви працювали з багатьма музикантами, які злітали до вершин слави з піснями, що стали хітами, а потім зникали з поля зору, мабуть, втративши зв’язок з аудиторією?

М.О.: Якби я знав відповідь на це питання, то у мене самого були б одні удачі і ніяких провалів, а моє ім’я до цих пір було б у всіх на устах (сміється).

Г.Г.: Ви – засновник журналу Music Alive!. www.musicalive.com Що вас надихнуло на його створення?

М.О.: Коли я викладав музику в школі, то зіткнувся з відсутністю цікавих матеріалів, які були б доступні учням. Мені доводилося самому формулювати теми уроків і шукати твори, які необхідно прослухати школярам. Я отримував велике задоволення від цієї роботи і вирішив створити журнал Music Alive!, В якому б публікувалися матеріали-посібники для студентів-музикантів. Це, правда, трапилося вже після того, як я заснував власну музично-видавничу компанію Cherry Lane Musiс.Найдивовижніше для мене те, що цей журнал до сих пір є єдиним у своєму роді.

Г.Г.: Як ви зберегли ентузіазм та інтерес до своєї роботи протягом стількох років?

М.О.: Я поняття не мав, що зберіг ентузіазм та інтерес до роботи. Але якщо це так, то я відношу це на рахунок музики.

Г.Г.: Чи вважаєте ви, що в загальноосвітніх школах повинні викладати музику?

М.О.: Музика – це ще одна мова пізнання життя, які збагачує її. Я думаю, що музику потрібно викладати всім дітям, а не тільки тим, з кого батьки вирішили виростити музикантів.

Інші матеріали про культуру читайте в рубриці “Культура”